фартушина
ФАРТУШИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що фарту́х 1, 2.
Дарка встала й собі, струснула фартушину, перев’язала інакше хустку і подалася геть від Ярини (Л. Укр., III, 1952, 740);
Чорними руками в голубих пагінцях жил розправляла [мати] фартушину на колінах (Тют., Вир, 1964, 402);
На вулиці показався в білім картузі міліціонер, він повів невідомого громадянина ковальської нації, який шарпав на собі шкіряну фартушину, лаявся (Ю. Янов., V, 1959, 140);
Вікна в ньому [ридвані] зачинені та ще й фартушинами завішано (Мирний, IV, 1955, 251).
Словник української мови (СУМ-11)