форкання
ФО́РКАННЯ, я, с. Дія за знач. фо́ркати і звуки, утворювані цією дією.
Замфір сидів у садку, затоплений в задумі, і не помічав ані холодного, вогкого подиху плавнів, ні форкання коней, що гризли оддалік траву (Коцюб., І, 1955, 213);
Чути тупіт кінських ніг, стомлене форкання ніздрями (Епік, Тв., 1958, 530).
Словник української мови (СУМ-11)