фортеця
ФОРТЕ́ЦЯ, і, ж.
1. Укріплений пункт з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, признач. для тривалої кругової оборони.
«Ріжте, бийте» на фортеці Кричить Гамалія (Шевч., І, 1963, 199);
Під фортецею збереглися глибокі рови (Кучер, Зол. руки, 1948, 82);
Вся в снігу і сонці, вирисовується на фоні небосхилу невисока гора, як короною увінчана зубчатими мурами і баштами руїн древньої фортеці (Вол., Сади.., 1950, 110);
Мовчазна й негомінлива тепер Хотинська фортеця. А колись тут, біля кам’яних мурів, схрещувалися шаблі, ламалися списи, падали ядра (Наука.., 10, 1968, 39);
*Образно. Піхота ішла, літаки в вишині, Промчалися танки — фортеці стальні, Здіймаючи вслід хуртовину широку (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 67);
*У порівн. Серед залитого водою подвір’я височіє, мов фортеця, темний млин (Шиян, Баланда, 1957, 63).
▲ Літа́юча форте́ця див. літа́ючий.
2. перен., уроч. Надійний захист, опора, твердиня.
Фортеця всесвіту, ти, зоряна Москва, Уста затиснувши, над суходіл і води, Як щастя вартовий, у темряві негоди Незламно зносилась, сувора і жива (Рильський, II, 1960, 291);
Радянський Союз став могутньою фортецею передової науки в усьому світі (Розв. науки в УРСР.., 1957, 7);
Сьогодні наша країна, як ніколи сильна і могутня, є надійною фортецею миру і безпеки всіх народів (Ком. Укр., 5, 1970, 49).
Словник української мови (СУМ-11)