харциз
ХАРЦИ́З, а, ч., розм. Розбійник, грабіжник.
— Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити (Котл., І, 1952, 185);
[Віталій:] На попасі, тілько місяць зайшов, потемніло, саме перший сон став налягать, харцизи почали до валки підкрадатись… А ми.. як шарахнули з двадцяти рушниць, так десяток харцизів і покотилось! (К.-Карий, II, 1960, 193);
*У порівн. На сторожі Стояли Евріал і Низ; Хоть молоді були, та гожі І кріпкі, храбрі [хоробрі], як харциз (Котл., І, 1952, 220);
// Уживається як лайливе слово.
Тепер він знає, хто коні бере.. А, злодію, коноводе, харцизе проклятий! Не минеш ти тепер Денисових рук!.. (Гр., II, 1963, 255);
[Бобренчиха:] Ах ти харцизе, розбишако клятий! (Сам., II, 1958, 78).
Словник української мови (СУМ-11)