хитрити
ХИТРИ́ТИ, рю́, ри́ш, недок. Те саме, що хитрува́ти.
Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (Котл., І, 1952, 286);
Він явно хитрив, цей дебелий, зарослий рудою щетиною дядько, але Таубенфельд ніяк не міг збагнути, що ж він мав справді на думці (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 68);
— Слухай,— каже довгохвоста [Сорока] — Загадка моя непроста, Розгадай і не хитри (Гл., Вибр., 1951, 229);
«Клопіт!» — думаєте ви, задивляючись, як Яким забігає вперед гнідкові, хитрить його перейняти (Мирний, IV, 1955, 320);
«Стиляга» спершу нібито дотримувався правил бою. Потім, після кількох добрих стусанів, розлютувався і почав вимахувати великими шкіряними рукавицями у всі боки. Дуже смішно хитрив, намагаючись обдурити свого противника (Ткач, Арена, 1960, 175);
Вони [шаланди] довго сновигають у гавані, як нічні птахи, лавірують, хитрять із вітром і, врешті, як гуси, випливають за хвилеріз (Ю. Янов., II, 1958, 45).
Словник української мови (СУМ-11)