храп
ХРАП¹, а, ч. Нижня й середня частина перенісся тварини (перев. коня).
В стомленій уяві Сопілки зринало все бачене за день — то хвилясті зграї пекінських качок, то роздутий храп могутнього огиря Казбека (Донч., VI, 1957, 232);
На бігу Козаков метнув нищівний погляд на Македона і люто вхопив свого рисака за храп (Гончар, III, 1959, 436).
♦ Ма́ти храп на кого: а) сердитися на когось.
Каже, же на нього отаман має храп (Сл. Гр.);
б) важитися, зазіхати на когось, щось.
Вони мали храп на тих коней.
ХРАП², у, ч., розм.
1. Те саме, що хропі́ння.
Йон довго не міг заснути.. Він все чогось чекав, немов усе прислухався, його дратував смачний храп і сон Маріцци (Коцюб., І, 1955, 266);
Було тихо, тільки чулося, як хто хропе: од дитячого швиденького сопіння.. до грубого храпу свекрухи (Григ., Вибр., 1959, 114);
Одарка вже добігла до свого двору, як почула за собою конячий храп (Ле, Вибр., 1939, 119);
В цю мить цілком несподівано переляканий храп усього табуна коней підхопив на ноги бійців (Сміл., Зустрічі, 1936, 91).
2. Те саме, що хрипі́ння.
— Дай мені…— йому важко говорити. Слова вилітають з його вуст з поривчастим храпом,— дай мені сказати перед смертю кілька слів (Довж., І, 1958, 102).
ХРАП³, а, ч.
1. Пристрій для піднімання вантажів.
2. Упор для зупинки або регулювання рухомих частин механізму.
Словник української мови (СУМ-11)