часловець
ЧАСЛО́ВЕЦЬ, вця, ч., розм. Те саме, що часосло́в.
У год вчистив [Пістряк] граматику, два годи вчив часловець (Кв.-Осн., II, 1956, 158);
— А до школи поїдеш? — Нехай їй біс! Мені і так остогид той часловець та псалтирі (Н.-Лев., І, 1956, 174).
Словник української мови (СУМ-11)