читач

ЧИТА́Ч, а́, ч.

1. Той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів, до кого звернені твори писемності.

Навіщо Ви, добродію, серед тонкого та правдивого нарису краси світової або горя чи радощів людських додаєте ще й від себе своїх думок, немов хочете сказати читачеві: "ти отак оте розумій, а не інше"? (Мирний, V, 1955, 383);

Народжувалися на папері рядки, яким судилося тільки через кільканадцять років дійти до читача (Тулуб, В степу.., 1964, 126);

Івана Франка і Лесю Українку в багатотомних виданнях дістали читачі російською мовою тільки оце тепер (Рильський, III, 1956, 109);

// Той, хто постійно читає твори якого-небудь автора, видання і т. ін.

Попробую перемогти себе і цими днями сяду за роботу, але чи добре це вийде для моїх читачів, не знаю (Коцюб., III, 1956, 342);

Читач Української Радянської Енциклопедії знайде в ній правдиву і об’єктивну, ясну і точну довідку про кожну країну і кожну подію (Ком. Укр., 3, 1966, 47);

Мою появу на фабриці мало хто помітив. Хіба що щирі читачі директорських наказів прочитали другого дня, що "такого-то зараховується на посаду художнього редактора фабрики" (Ю. Янов., II, 1958, 18).

2. Відвідувач громадської бібліотеки, читальні.

Сотні читачів бібліотеки — робітники, службовці, студенти, наукові працівники Львова — уже відвідали виставку (Літ. газ., 6.XI 1952, 1).

Значення в інших словниках

1. читач — читач – читець Розрізняються значенням. Читач – той, хто читає книжки, газети; відвідувач бібліотеки тощо. Читець – той, хто читає комусь уголос. Читець-декламатор.  «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
2. читач — ЧИТАЧ – ЧИТЕЦЬ Читач, -а, ор. -ем. Той, хто читає, зайнятий читанням якихось творів; відвідувач бібліотеки тощо. Читець, -тця, ор. -тцем. Той, хто читає комусь уголос: читець-декламатор.  Літературне слововживання
3. читач — Книголюб, ж. книгоїд, р. читець; (бібліотеки) відвідувач, абонент; (гранок) коректор; п! ЧИТАЮЧИЙ; мн. ЧИТАЧІ, зб. читацтво.  Словник синонімів Караванського
4. читач — [чиетач] -ача, ор. -ачем, м. (на) -ачев'і/ -ачу, кл. -ачу, мн. -ач'і, -ач'іў  Орфоепічний словник української мови
5. читач — ЧИТА́Ч, а́, ч. 1. Той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів, до кого звернені твори писемності. Навіщо Ви, добродію, серед тонкого та правдивого нарису краси світової або горя чи радощів людських додаєте ще й від себе своїх думок...  Словник української мови у 20 томах
6. читач — чита́ч іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
7. читач — -а, ч. 1》 Той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів, до кого звернено твори писемності. || Той, хто постійно читає твори якого-небудь автора, видання і т. ін. 2》 Відвідувач громадської бібліотеки, читальні.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. читач — Чита́ч, -ча́, -че́ві, -че́м, -та́чу! -тачі́, -чі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. читач — Читач, -ча м. Читатель. К. ЧР. 100.  Словник української мови Грінченка