чудакуватий

ЧУДАКУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий.

— А Степан — парубок там у нас, чудакуватий якийсь, а злодій на все село (Тесл., З книги життя, 1949, 20);

Розповідав [Каргат] про Харків, про свого чудакуватого професора, про студентів і інститут (Шовк., Інженери, 1956, 121).

Значення в інших словниках

1. чудакуватий — див. дивак; химерний  Словник синонімів Вусика
2. чудакуватий — ЧУДАКУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий, дивний. – А Степан – парубок там у нас, чудакуватий якийсь, а злодій на все село (А. Тесленко); Розповідав [Каргат] про Харків, про свого чудакуватого професора, про студентів і інститут (Ю. Шовкопляс).  Словник української мови у 20 томах
3. чудакуватий — чудакува́тий прикметник  Орфографічний словник української мови
4. чудакуватий — -а, -е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. чудакуватий — ДИ́ВНИЙ (який викликає подив своїми якостями, поведінкою тощо), ЧУДНИ́Й, ДИВОВИ́ЖНИЙ, ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, ДИКО́ВИННИЙ розм., ДИВО́ЧНИЙ розм., ДИВОГЛЯ́ДНИЙ діал.  Словник синонімів української мови
6. чудакуватий — Чудакува́тий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)