чужинка
ЧУЖИ́НКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до чужи́на.
ЧУЖИ́НКА², и, ж. Жін. до чужи́нець.
Емене, яка досі скоса поглядала на чужинок, підступилась ближче і почала оглядати їх з голови до ніг (Коцюб., І, 1955, 289);
Клекочучи від обурення, мовчить бранка і дивиться на стару туркеню з байдужістю чужинки, яка не розуміє наказу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 233);
Пані ласкаво віталася з усіма, але невідступно держалася коло няньки-чужинки, що несла Вітю (Дн. Чайка, Тв., 1960, 65).
Словник української мови (СУМ-11)