шамкати
ША́МКАТИ¹, аю, аєш, недок., розм.
1. Говорити невиразно, нерозбірливо, злегка шепелявлячи.
— І чого жахаються, дурні? — шамкає він беззубим ротом. — Діда Хо, що світ прозвав страхом? А дід цілком і не страшний… (Коцюб., І, 1955, 149);
Вибираючи коноплі, бабуся шамкає беззубим ротом баладу про лиху свекруху (Вас., II, 1959, 360);
Надійка так і не могла добрати, що говорить до неї, шамкаючи, Тимофій Гаврилович (Коз., Листи.., 1967, 127);
*Образно. Здавалося, отак сидів би день, місяць, не пив, не їв, аби тільки гупав бубон, шамкала стара катеринка і лився в груди прозорий, холодний струмінь весни (Чаб., Катюша, 1960, 8).
2. рідко. Утворювати шарудливі, шелесткі звуки; шелестіти.
ША́МКАТИ², аю, аєш, недок., діал. Ходити або робити щось швидко, поспіхом.
Словник української мови (СУМ-11)