шарувати
ШАРУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех. Ділити, розщеплювати на шари, пласти однорідну суцільну масу; утворювати шари, пласти з чогось суцільного.
ШАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок.
1. перех. Енергійно терти, скребти, миючи, витираючи, чистячи і т. ін.
Килина довго терла його цеглою, шарувала піском у березі, поки таз не залиснів (Н.-Лев., III, 1956, 216);
— Якби не проклятий поперек, то пішла б до панів помости шарувати (Л. Янов., І, 1959, 411);
Іван взяв у руки мочалку й так заходився шарувати Артьомову спину, що шкіра стала червона, як варений рак (Чорн., Визвол. земля, 1959, 149).
2. перех. і неперех., с. г. Розпушувати грунт, обробляючи сапою чи спеціальним механізмом міжряддя просапних культур (перев. цукрових буряків).
Заставляють мене оце м’ять коноплі, грядки шарувать, а мені хочеться щось інше робить (Тесл., Вибр., 1950, 156);
Дівчата йшли рядком, шарували буряки і співали пісню, тужливу до сліз (Панч, В дорозі, 1959, 289);
Шарував, копав, возив [Йось], далі вже на машині — сіяв, з парубками над ставком галасав (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 358);
Шарували [колгоспники] посіви за допомогою просапних культиваторів (Колг. Укр., 3, 1959, 17).
ШАРУВА́ТИ³, у́є, недок., діал. Робити когось червоним, вкриваючи обличчя рум’янцем, загаром.
Андрій м’яв козирок… Юнацька соромливість червоно шарувала йому молоде обличчя (Вас., І, 1959, 283);
О незабутні далі й дні,.. Ми йшли тоді, і вітер нам Обличчя шарував (Ус., Листя.., 1956, 93).
Словник української мови (СУМ-11)