шарувати
ШАРУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок., що.
Ділити, розщеплювати на шари, пласти однорідну суцільну масу; утворювати шари, пласти з чогось суцільного.
ШАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок.
1. що. Енергійно терти, скребти, миючи, витираючи, чистячи і т. ін.
Килина довго терла його цеглою, шарувала піском у березі, поки таз не залиснів (І. Нечуй-Левицький);
– Якби не проклятий поперек, то пішла б до панів помости шарувати (Л. Яновська);
Іван взяв у руки мочалку й так заходився шарувати Артьомову [Артемову] спину, що шкіра стала червона, як варений рак (С. Чорнобривець).
2. с. г. Розпушувати ґрунт, обробляючи сапою чи спеціальним механізмом міжряддя просапних культур (перев. цукрових буряків).
Заставляють мене оце м'ять коноплі, грядки шарувать, а мені хочеться щось інше робить (А. Тесленко);
Дівчата йшли рядком, шарували буряки і співали пісню, тужливу до сліз (П. Панч);
Шарував, копав, возив [Йось], далі вже на машині – сіяв, з парубками над ставком галасав (О. Кундзич);
Шарували [колгоспники] посіви за допомогою просапних культиваторів (з наук. літ.).
ШАРУВА́ТИ³, у́є, шарува́в, шарува́ла, шарува́ло, недок., діал.
Робити когось червоним, вкриваючи обличчя рум'янцем, загаром.
Андрій м'яв козирок... Юнацька соромливість червоно шарувала йому молоде обличчя (С. Васильченко);
О незабутні далі й дні, .. Ми йшли тоді, і вітер нам Обличчя шарував (П. Усенко).
Словник української мови (СУМ-20)