шлея

ШЛЕЯ́, ї́, ж. Частина упряжі — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив’язана до посторонків, у яку запрягають коней.

Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (Стеф., І, 1949, 61);

За двома кінськими головами та шиями в шлеях було видно здорову постать академіста Балабухи (Н.-Лев., III, 1956, 14);

Снаряди лягали полем все ближче.. Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром, готові вискочити з шлей (Гончар, І, 1954, 329);

Праворуч, повз курінь, проходять Карпо і Захар, у рам’ї, худі, давно не голені, запряжені, мов коні, в шлеї, тягнуть до Сули колоду (Мокр., П’єси, 1959, 249).

Значення в інших словниках

1. шлея — (у шорах) наритники; шлейка; мн. ШЛЕЙКИ, сов. підтяжки; п! ЛЯМКА.  Словник синонімів Караванського
2. шлея — Наритники, шорка  Словник чужослів Павло Штепа
3. шлея — ШЛЕЯ́, ї́, ж. Частина упряжі – широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив'язана до посторонків, у яку запрягають коней.  Словник української мови у 20 томах
4. шлея — шлея́ іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
5. шлея — -ї, ж. 1》 Частина упряжі – широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив'язана до посторонків, у яку запрягають коней. 2》 Жовто-руда смуга на боках тіла росомахи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. шлея — Шлея́, шлеї́, шлеє́ю; шле́ї, шлей  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. шлея — Шлея, шлеї ж. Шлея. ум. шлейка.  Словник української мови Грінченка