шляхетський
ШЛЯХЕ́ТСЬКИЙ, а, е. Стос. до шляхетства, шляхти.
На гвалт Пулавського і Паца Встав шляхетськая земля, І — разом сто конфедерацій (Шевч., І, 1963, 79);
Знову розливалася, шуміла річка братерської крові… Та так не раз, не два — таке життя тяглося цілі віки шляхетського панування (Мирний, І, 1949, 187);
В’язання гарусу є єдиним заняттям, що личить шляхетській дівчині (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 61);
На придушення повстання уряд Речі Посполитої кинув великі сили під командуванням одного з найбільш досвідчених шляхетських полководців Станіслава Жолкевського (Іст. СРСР, І, 1957, 132);
// Належний шляхті, шляхтичам.
Своїми руками вона [шляхта] нічого не заробляла, бо шляхетські руки здались на що інше — до гострої шаблі, до легкої послуги чи королю, чи магнату… (Мирний, І, 1949, 207);
— Що ж вас найбільше турбує? Небезпека втратити свої двадцять шляхетських десятин? — вкусив Стадницький (Стельмах, І, 1962, 18);
На шляхетських будинках — вирізьблені з каменю герби і дошки з латинськими написами, що садиба звільнена від стації (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6);
// Власт. шляхті, шляхтичеві; такий, як у шляхти, шляхтичів.
Він пригадував, як втікав через горище, як скакав з покрівлі на землю, як лежав у бур’яні, і ввесь його шляхетський гонор піднявся з самого дна, кипів, клекотів у його душі (Н.-Лев., II, 1956, 204);
[Ясь:] Я ж, тату, шляхтич,— мушу ж я вбори шляхетські мати (Гр., II, 1963, 533);
Він доведе, що небезпечно зачіпати його шляхетську гідність і честь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).
Словник української мови (СУМ-11)