шляхетство
ШЛЯХЕ́ТСТВО, а, с., збірн. Те саме, що шля́хта.
Сейми, сеймики ревіли. Сусіде [сусіди] мовчали. Дивилися, як королі Із Польщі втікають. Та слухали, як шляхетство Навісне гукає (Шевч., І, 1963, 79);
Прокляв [Костюшко] тоді вельможне шляхетство, що довело отчизну до смерті (Мирний, І, 1949, 186);
В XV — першій половині XVI ст. литовські, українські і білоруські бояри і князі злилися в єдиний пануючий стан, який за польським зразком почав називатися шляхтою, шляхетством (Іст. УРСР, І, 1953, 154);
// Звання і привілеї шляхтича.
[Ясь:] Не можу ж я з хлопами запанібрата бути: я шляхтич. [Наталя:] Ой, як високо ти з своїм шляхетством несешся! (Гр., II, 1963, 534);
Старий трохи вгамувався, показав нам старий документ на шляхетство, писаний по-латинськи (Н.-Лев., II, 1956, 407);
Мужиловський на гачок не йшов. Його не вабили ані шляхетство польське, ані скасування баніції (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 26).
Словник української мови (СУМ-11)