шляхетський
ШЛЯХЕ́ТСЬКИЙ, а, е.
Стос. до шляхетства, шляхти.
На ґвалт Пулавського і Паца Встає шляхетськая земля, І – разом сто конфедерацій (Т. Шевченко);
Знову розливалася, шуміла річка братерської крові... Та так не раз, не два – таке життя тяглося цілі віки шляхетського панування (Панас Мирний);
В'язання гарусу є єдиним заняттям, що личить шляхетській дівчині (О. Полторацький);
На придушення повстання уряд Речі Посполитої кинув великі сили під командуванням одного з найбільш досвідчених шляхетських полководців Станіслава Жолкевського (з навч. літ.);
// Належний шляхті, шляхтичам.
Своїми руками вона [шляхта] нічого не заробляла, бо шляхетські руки здались на що інше – до гострої шаблі, до легкої послуги чи королю, чи магнату... (Панас Мирний);
– Що ж вас найбільше турбує? Небезпека втратити свої двадцять шляхетських десятин? – вкусив Стадницький (М. Стельмах);
На шляхетських будинках – вирізьблені з каменю герби і дошки з латинськими написами, що садиба звільнена від стації (З. Тулуб);
// Власт. шляхті, шляхтичеві; такий, як у шляхти, шляхтичів.
Він пригадував, як втікав через горище, як скакав з покрівлі на землю, як лежав у бур'яні, і ввесь його шляхетський гонор піднявся з самого дна, кипів, клекотів у його душі (І. Нечуй-Левицький);
[Ясь:] Я ж, тату, шляхтич, – мушу ж я вбори шляхетські мати (Б. Грінченко);
Він доведе, що небезпечно зачіпати його шляхетську гідність і честь (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)