щемлячий
ЩЕМЛЯ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що щемли́вий.
Щемлячий тусок погнав його в гори (Коцюб., II, 1955, 332);
Хоч я й сердилася страшенно на Славка, але десь у глибині серця відчувала якусь щемлячу нудьгу за ним (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 127);
Нічна гроза завжди чомусь викликала в Наталки Григорівни солодкий, щемлячий спогад дитинства (Донч., Дочка, 1950, 97);
Його серця знову торкнувся щемлячий біль (Гур., Життя.., 1954, 117).
Словник української мови (СУМ-11)