щербинка
ЩЕРБИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до щерби́на.
Шлак роз’їв у поді [печі] спочатку невеличку щербинку, яка під впливом розтопленого металу розрослася й стала справжньою ямою (Собко, Біле полум’я, 1952, 9);
Гончар не помітив ні її ластовиння, ні синюватих уст, ні тієї щербинки в зубах, що була вірною прикметою зрадливої вдачі (Стельмах, І, 1962, 301);
— Он тобі кобила зуб вибила.— Вона прикрила губкою щербинку, але не зводила очей з нього (Тют., Вир, 1964, 473).
Словник української мови (СУМ-11)