єдиноначальник
ЄДИНОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. Особа, яка здійснює єдиноначальність.
Доронін весь час давав Голубенкові зрозуміти, що він — єдиноначальник, що він має право приймати самостійні рішення, що він мусить їх приймати (Руд., Вітер.., 1958, 210).
Словник української мови (СУМ-11)