імперативний
ІМПЕРАТИ́ВНИЙ, а, е.
1. книжн. Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий.
На імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко (Смолич, Мир.., 1958, 88);
Можна було б згадати тут неповторне лукавство вишнівської усмішки, що так різниться від імперативних, вольових інтонацій сатири Маяковського (Рад. літ-во, 4, 1963, 25).
2. грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.).
Імперативна форма дієслова.
Словник української мови (СУМ-11)