Словник синонімів Караванського

імперативний

(тон) наказовий, зверхній, владний.

Практичний словник синонімів української мови

Значення в інших словниках

  1. імперативний — Наказовий, обов'язковий, конечний, остаточно, невідклично, див. категорично  Словник чужослів Павло Штепа
  2. імперативний — рос. императивный (латин. ітрегаїтіз) — 1. Владний, наказовий. 2. У юриспруденції — не дає можливості вибору.  Eкономічна енциклопедія
  3. імперативний — імперати́вний прикметник  Орфографічний словник української мови
  4. імперативний — -а, -е. 1》 Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. Імперативний мандат — обов'язковий до виконання наказ виборців своєму депутату. 2》 грам. Стос. до імперативу (у 2 знач.). Імперативна форма дієслова.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. імперативний — імперати́вний (лат. imperativus) владний, наказовий; ¤ і. мандат – обов’язковий до виконання наказ виборців своєму депутату.  Словник іншомовних слів Мельничука
  6. імперативний — НАКАЗО́ВИЙ (про голос, тон, команду тощо — який містить у собі наказ); ІМПЕРАТИ́ВНИЙ книжн. (який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання). — Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки (О.  Словник синонімів української мови
  7. імперативний — Імперати́вний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. імперативний — ІМПЕРАТИ́ВНИЙ, а, е. 1. книжн. Який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання; наказовий. На імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко (Смолич, Мир..  Словник української мови в 11 томах