грамота
ГРА́МОТА (уміння читати й писати), ПИСЬМЕ́ННІСТЬ, ГРА́МОТНІСТЬ, ПИСЬМО́, ОСВІ́ТА рідше, ПИСЬМЕ́НСТВО заст. — Я навчу тебе грамоти — читати, писати (Панас Мирний); Твердження, ніби суцільна письменність стоїть на заваді народній творчості, прийняти не можна (М. Рильський); Якби її воля, привчилася б і письма: так тогді-бо незвичайно було, щоб дівка та вміла читати (Г. Квітка-Основ'яненко); Батько теж був трохи грамотний, — учився колись у дяка, — любив у свято сам почитать, поважав у людях освіту (С. Васильченко); Нащо ж тобі й письменство? Нащо ж ти й читаєш, коли в серце добра не набираєш? (Ганна Барвінок).
ОСВІ́ТА (рівень знань, здобутих у процесі навчання; також загальний рівень знань у суспільстві, державі і т. ін.), ОСВІ́ЧЕНІСТЬ, ГРА́МОТА розм., ПРОСВІ́ТА заст. Ти на "відмінно" закінчила освіту вищу, інститут (В. Сосюра); Енциклопедична освіченість І. Франка зробила його одним із найавторитетніших вчених того часу (з журналу); Грамота не хвороба, літ не збавить (прислів'я); — Батько мій не згоджується пускати мене в університет, — сказала Саня. — ..але я таки поставлю на своєму. Я бажаю вищої просвіти й таки її добуду! (І. Нечуй-Левицький).
Словник синонімів української мови