звірина

ТВАРИ́НА (будь-яка істота на відміну від рослини або людини), ТВАРЮ́КА зневажл., ЖИВОТИ́НА розм., ТВАР заст., НІМИНА́ діал., ЖИВИ́НА́ діал.; ЗВІР, ЗВІРИ́НА, ЗВІРЮ́КА (ЗВІРЮ́ГА) розм. (дика, перев. хижа істота). Він ніколи не малював коней, але ж вони такі красиві і граціозні тварини (З. Тулуб); — Шу! Ах ти противна тварюка! — загукає (дівчинка) до старої буйволиці (Ю. Збанацький); Їхав (Сивоок) назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка.. жваво дріботіла копитцями (П. Загребельний); — У морі, кажуть, ні щук, ні карасів не водиться.. Ці тварі солодководні (О. Досвітній); І ще десь булькотіло: водяна твар жила своїм нічним життям (М. Хвильовий); Звичайно, німина, тварина мовчуща, але вона теж тямить. Кінь не до батога, більше до ласки чулий... (О. Гончар); Такий уже він химерний чоловік. Любить всяку живину, і вона його любить (О. Копиленко); Десь вийшли звірі з темних хащ і виють тужно... (В. Сосюра); Глуха тиша причаїлася в непрохідних хащах. Жодна пташка не подавала голосу, жодна звірина не пробігала (О. Донченко); У гущавині захрустіли гілки, знак, що туди пробігла легконога серна або інша лісова звірюка (І. Франко); Дід Маврикій.. дав спійманому барсукові дуже прихильну оцінку: — Звірюга достойна. У-у, сала на ньому — куди там! (О. Донченко). — Пор. 1. худо́бина.

Значення в інших словниках

1. звірина — звіри́на іменник жіночого роду, істота один звір звірина́ іменник жіночого роду звірі збірн.  Орфографічний словник української мови
2. звірина — див. жорстокий  Словник синонімів Вусика
3. звірина — I звірин`а-и, ж. 1》 тільки одн., збірн. Дикі, зазвичай хижі, тварини; звірі. 2》 М'ясо дикого звіра. 3》 перен. збірн. Дуже люті, жорстокі люди. II звір`ина-и, ж. Дика, зазвичай хижа, тварина; звір (див. звір I 1)). || Тварина взагалі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. звірина — звірина́ звір (ст): Були часті дискусії на релігійні теми, й на тому дуже користали друзі, черпаючи для себе духовий корм із прикладів Івана Климова, Крайового Провідника ОУН Степана Бандери, Романа Шухевича й тих, які ще й сьогодні живуть.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. звірина — ЗВІРИ́НА, и, ж. Дика, звичайно хижа, тварина; звір ( див. звір¹ 1). Вніс [мисливець] його [зайця] в хату; взяла його дріж; Дивиться пильно на мене звірина; Так мов і хоче сказати: «Не ріж» (Щог.  Словник української мови в 11 томах
6. звірина — Звірина, -ни ж. 1) = ii. звір. В кущах чатують на звірину. К. Іов. 87. Св. Юрій почав скликати до себе усяку звірину. Грин. II. 72. 2) соб. Звѣри, звѣрье. Зібралася звірина до своєї громади. Гол. III. 499. 3) Звѣрина, звѣриное мясо.  Словник української мови Грінченка