макітра
ГОЛОВА́ (частина тіла), ЛОБ розм., КАЗА́Н ірон., жарт., МАКІ́ТРА ірон., МАКОТИ́РЯ ірон., ДОВБЕ́ШКА зневажл., КУ́МПОЛ зневажл., ГЛАВА́ уроч., заст., ГИ́РЯ діал., зневажл. (Катерина:) Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові.. Об його казан шаблі ламались, а не то що дрючок (О. Корнійчук); Брати на панщину ходли, Поки лоби їм поголили! (Т. Шевченко); — Для чого у тебе макітра на плечах? (І. Волошин); Полетів татарський баша з коня сторчака бритою макотирею... (Панас Мирний); — Хіба вам що втовчеш у дурну довбешку!.. (Б. Грінченко); — От бачиш, який ти став гарячий, — примирливо заговорив майстер. — Ще, чого доброго, по кумполу цюкнеш (М. Ю. Тарновський); Тут важко старенький зітхнувши, На груди главу опустив (І. Манжура); Помацай гирю лиш:.. На тім'ї здоровецький пліш! (П. Гулак-Артемовський).
МАКІ́ТРА (глиняний посуд з широким отвором), МА́КОТЕРТЬ (МА́КОРТЕТЬ) (МА́КОРТЕТ) діал. — Моя стара кожного дня два чавуни борщу варить і дві макітри пирогів пече (Григорій Тютюнник); — Та добре ж, добре, — сказала Кулина і постановила перед ним макотерть вареників (Г. Квітка-Основ'яненко); — На ж от тобі макортеть з варениками (Г. Квітка-Основ'яненко); Макортет стоїть серед печі, накритий (Панас Мирний).
Словник синонімів української мови