макітра
МАКІ́ТРА, и, ж.
1. Вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором.
Вареники ті самі, та інша макітра (Укр.. присл.., 1955, 276);
Другі товкли макогонами в макітрах жовте пшоно з салом на кашу (Морд., І, 1958, 134);
Ще довго Марія по хаті вешталась. Підбивала тісто в макітрі, поралась біля печі (Головко, II, 1957, 118);
*У порівн. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Н.-Лев., II, 1956, 374).
Стри́жений (остри́жений) під макі́тру (макі́трою) — острижений кружком.
Стрижені під макітру хлоп’яки місили глину (Ільч., Вибр., 1948, 12);
Макітрою кругом острижена голова [в Якима], потовщали трохи зрижілі гнуті донизу вуса (Ле, Хмельницький, І, 1957, 432).
◊ Макі́тра ро́зуму в кого, фам. — хтось дуже розумний.
— Так не можна. Онисіє Степанівно. Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (Н.-Лев., III, 1956, 91);
— Ловко зметикував [бригадир], — казали колгоспники, — от тобі й дурне сало, а в нього макітра розуму! (Ю. Янов., II, 1958, 320);
Розби́ти макі́тру, фам. — посваритися.
Вість, що.. голова колгоспу й директор школи розбили макітру між собою, безумовно, просочилася з партзборів у масу (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 332).
2. перен., ірон. Про голову людини.
Вхвативсь [Низ] за бороду кудлату І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч (Котл., І, 1952, 225);
— Ні, от ти тільки сама звари своєю порожньою макітрою, чи ти хоч подумала, що плещеш (Коз., Сальвія, 1959, 189).
3. діал. Улоговина.
Тільки вночі Остап з Соломією зважились податися на берег. Вилазячи з макітри на гору, вони побачили червоне крайнебо, наче сходив місяць (Коцюб., І, 1955, 354).
Словник української мови (СУМ-11)