неспокій
ЗБУ́ДЖЕННЯ (стан нервового піднесення, напруження), ХВИЛЮВА́ННЯ, ПАЛ підсил., ОП'ЯНІ́ННЯ підсил., СП'ЯНІ́ННЯ підсил., ХМІЛЬ чого, підсил., ГАРЯ́ЧКА підсил. розм., ПОДРА́ЗНЕННЯ діал.; АФЕ́КТ (дуже велике, але короткочасне збудження). Цього вечора Андрій допізна бродив по руднику, безцільно, просто так, від глибокого збудження (О. Гуреїв); Павло чує ті слова-заклики, ловить блискавиці-іскри і загоряється якимсь дивним палом (Д. Прилюк); Не можна воїнові зупинятися. Він у строю. І хай бурунить у ньому і клекоче поезії хміль, хай проситься в пісню, червоноармієць повинен іти, затиснувши суворо уста (Ю. Збанацький); Видко було, як подразнення їх (людей) росте з кожним днем (Г. Хоткевич). — Пор. за́пал, неспо́кій, 1. хвилюва́ння.
НЕСПО́КІЙ (відсутність душевного спокою), НЕПОКІ́Й рідше, НЕЗЛА́ГОДА, ХВИЛЮВА́ННЯ підсил., СУМ'ЯТТЯ́ підсил., КАЛАМУ́ТЬ підсил. розм., НЕВПО́КІ́Й заст.; ЗАНЕПОКО́ЄННЯ, О́СТРАХ, ТРИВО́ГА підсил. (у передчутті чогось недоброго, поганого). Чорна ніч таїла в собі дух неспокою, передчуття якоїсь невловимої тривоги (Я. Качура); З душею, повною переживань і непокою, ходив Цзі по шляху (О. Досвітній); Богдан не хотів при Штепі признаватись Степурі у своїх незлагодах душевних та гризотах (О. Гончар); Мстислав намагався бути спокійним, але його хвилювання помітили всі (А. Хижняк); Владислав Вікентійович повертався з села до інституту. В душі його — сум'яття, в голові — безладне клуботання думок (І. Волошин); До дніпровських чорториїв славні вершники ідуть, пил бійцям очей не виїв, а на серці каламуть... (С. Голованівський); "Швидко повернетесь?" А в очах і туга, і занепокоєння. Передчувало, мабуть, дитяче серце (Ю. Збанацький); Тодозя почувала якусь тривогу в душі, яку, певно, почувають серни, коли углядять рушницю вловчого, націлену на їх серце (І. Нечуй-Левицький). — Пор. збу́дження, 1. турбо́та.
ТУРБО́ТА (неспокійні думки про забезпечення, здійснення чогось, про задоволення якихось потреб тощо), КЛО́ПІТ, ТУРБАНИ́НА підсил. розм., КЛОПІТНЯ́ підсил. розм., КЛОПОТНЕ́ЧА підсил. розм., ТУРБА́ заст., ТУРБА́ЦІЯ заст., ФАТИ́ГА діал., ГРИ́ЖА діал. Та ось підросли діти, і не раз тяжкі турботи обсідали вперту голову чоловіка (М. Стельмах); Вибіг Денис із школи з повною головою клопоту (О. Копиленко); Село було Турбаї, тої турбації, турботи й турбанини повне жило, от і були ті люди турбаї справжні (Ю. Яновський); Могучим серцем потухав, Від себе їжу відпихав, Не ради того, щоб вона Була сира чи нетривка; Про те не мали ми турби, Стрільцями бувши, ні журби (переклад П. Грабовського); Грижа погнала його до шинку, до якого унадився ходити щовечора (І. Франко). — Пор. неспо́кій.
Словник синонімів української мови