неспокій
НЕСПО́КІЙ, кою, ч.
Почуття занепокоєння, тривоги; відсутність душевного спокою.
Він вернувсь у хату і сів за стіл. Далі схопивсь і почав сновигати по хаті. Неспокій усе більший та більший обіймав його (Б. Грінченко);
Екзамен з російської мови прийшов тримати [Улас] з якимось душевним неспокоєм (Григорій Тютюнник);
Так у неспокої, в тривозі й сіла [мати] коло вікна за прядку (О. Гончар);
Чорна ніч таїла в собі дух неспокою, передчуття якоїсь невловимої тривоги (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)