неспокійний
НЕСПОКІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який відчуває хвилювання, тривогу, перебуває у стані душевного неспокою.
Неспокійні, сумні ходили брати всі (Марко Вовчок);
Митько все ж неспокійний: хто б це міг об цю пору? (А. Головко);
// Який виражає хвилювання, тривогу.
Роман підійшов до матері й почав умовляти стару, дивлячись кудись убік неспокійними очима (М. Коцюбинський);
Оксана спить, притиснувши сина до грудей, її обличчя неспокійне навіть уві сні, губи нервово здригаються (Д. Ткач);
// Власт. неспокійній людині.
Директор знав – та й як добре знав! – неспокійну натуру свого головного інженера (П. Загребельний).
2. Який не відзначається спокійним характером, непосидючий, рухливий.
У неспокійного діда завжди знайдеться якась робота, усе він знає, усе кипить в його руках (М. Стельмах);
// Який не поводить себе спокійно, смирно (про тварин, птахів і т. ін.).
Птахи були неспокійні, метушилися, бились крилами поміж очеретом і здіймали галас (М. Коцюбинський);
Він сидів верхи на неспокійному, з злостивим оскалом, жеребці (М. Стельмах).
3. Який не перебуває у стані спокою; якому власт. рух, шум.
Було [море] неспокійне того дня, переливалось то темною крицею, то ярим смарагдом (Леся Українка);
Над греблею клубочились неспокійні свинцеві хмари (С. Голованівський);
// Сповнений шуму, руху (про вулицю, будинок і т. ін.).
Перекатами гуде крізь вікна місто неспокійне (В. Сосюра).
4. Який проходить не у спокої, а в тривогах, хвилюванні.
Поет Євгеній Баратинський жив своїм неспокійним важким життям (О. Іваненко);
Тієї неспокійної ночі вони так і прогомоніли до самого ранку (С. Чорнобривець).
5. Нерівномірний, неоднаковий у протіканні, вияві.
Чийсь крик доносився, і брязкіт буферів, і неспокійний гомін натовпу (О. Довженко);
Колиска погойдувалась від неспокійного, переривчастого дихання матері (М. Стельмах).
6. Який виражає тривогу, хвилювання.
Саша викликає в неї гостру цікавість і ще якесь неспокійне, неусвідомлене почуття (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)