обридження

ВІДРА́ЗА (неприємне, неприязне почуття, близьке до нестерпності, яке виникає щодо когось, чогось), ОГИ́ДА підсил., ОГИ́ДНІСТЬ підсил., ОГИ́ДЛИВІСТЬ підсил., ОБРИ́ДА підсил., ОБРИ́ДЛИВІСТЬ підсил., ОСОРУ́ГА рідше, ОБРИ́ДЖЕННЯ підсил. розм.; ВІДВОРО́Т (ВІДВОРІ́Т) заст. (за допомогою чарів). Притишений голос дратує Віру, викликає в ній зараз не тільки відразу, але й обурення (А. Шиян); Перед ним стояла майже повна склянка горілки.. Микола, переборюючи огиду, випив до дна (Д. Ткач); Якась ще неусвідомлена огидливість накопичувалась у Катерини до цієї незрілої, до смішного наївної людини (Ірина Вільде); Так, в догоду його міркуванням вона.. з душевною обридою мусить виборювати місце, про яке хтось інший, може, тільки мріє (О. Гончар); Усі стояли за ділом своїм, хто насторожений своїм клопотом, хто втомлений до осоруги на світ цілий, — своєї досади (Марко Вовчок); Скінчивши роботу, я почуваю попросту обридження до неї (М. Коцюбинський). — Пор. непри́язнь.

Значення в інших словниках

1. обридження — обри́дження іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. обридження — -я, с., розм. Те саме, що обрида.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. обридження — ОБРИ́ДЖЕННЯ, я, с., розм. Те саме, що обри́да. З жахом і обридженням він кинув огидливу страву геть від себе (Фр., IV, 1950, 175); Скінчивши роботу, я почуваю попросту обридження до неї, такою мізерною видається вона мені (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
4. обридження — ОБРИ́ДЖЕННЯ, я, с., розм. Те саме, що обри́да. З жахом і обридженням він кинув огидливу страву геть від себе (І. Франко); Скінчивши роботу, я почуваю попросту обридження до неї, такою мізерною видається вона мені (М.  Словник української мови у 20 томах