обридлий

НАБРИ́ДЛИЙ (який набрид, став нецікавим, немилим, нестерпним), ОБРИ́ДЛИЙ, ОСОРУ́ЖНИЙ підсил. розм., ЗНАВІСНІ́ЛИЙ підсил., ОСТОГИ́ДЛИЙ підсил. розм., ОСТОЧОРТІ́ЛИЙ підсил. фам., НАСТОЧОРТІ́ЛИЙ підсил. фам., ОСТИ́ЛИЙ діал. Він сидів, ..уткнувшись у шибку, спостерігаючи знайомі набридлі краєвиди (Ю. Шовкопляс); Кинула б вона сей світ: такий він їй гіркий та обридлий (Панас Мирний); Ніхто чоловікові так не дошкулить, як іноді сам собі дошкулиш осоружними думками (О. Маковей); Знову знавісніле дзижчання "дум-дум" (куль) над головою, колона зупинялась, розгорявся бій (О. Гончар); Він бачив, що Славка радий був нагоді вирватися з осточортілих стін гімназії хоч на кілька днів (П. Колесник); Зв'язковий упускає насточортіле йому скельце й нахиляється його підняти (Ю. Яновський). — Пор. 1. набри́дливий.

Значення в інших словниках

1. обридлий — обри́длий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. обридлий — див. гидкий  Словник синонімів Вусика
3. обридлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до обриднути. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. обридлий — ОБРИ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обри́днути. Люди, звичаї їх, своє життя навіть спротивіло їй. Все те таке обридле та непривітне, все те не має ніякої радості у її серці (Мирний, III, 1954, 344)...  Словник української мови в 11 томах
5. обридлий — ОБРИ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до обри́днути. Люди, звичаї їх, своє життя навіть спротивіло їй. Все те таке обридле та непривітне, все те не має ніякої радості у її серці (Панас Мирний); Згодом подадуться вони десь далеко-далеко від цих обридлих низовин (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
6. обридлий — Обридлий, -а, -е Опротивѣвшій, противный. Радіючи кинула б вона сей світ: такий він їй гіркий та обридлий. Мир. Пов. І. 117.  Словник української мови Грінченка