подостатком

ДО́СИТЬ присл. і присудк. сл. (стільки, скільки треба; великою мірою); ДОВО́ЛІ, ДОСТА́ТНЬО, ВДО́СТАЛЬ (УДО́СТАЛЬ), ВДОСТА́ЧУ (УДОСТА́ЧУ), ДОСХОЧУ́, ЗАДО́СИТЬ підсил. розм., ПРЕДО́СИТЬ підсил. розм., ГЕ́ТЬ-ТО розм., ДО́СТА розм., ДОСТА́ТКОМ діал., ПОДОСТА́ТКОМ діал. Сказано досить, тепер тільки мовчання здатне сказати ще більше (Є. Гуцало); — Маємо в замку доволі жовнірів; є в нас чимало гаківниць, гармат та куль (І. Нечуй-Левицький); Все це достатньо вивчив Саїд Алі за кілька щоденних одвідин чайхани (І. Ле); В замку було вдосталь пороху, кілька гаківниць (Н. Рибак); Йому на нове хазяйство усього треба, а в батька є того удостачу (Г. Квітка-Основ'яненко); — Маєш добра усякого досхочу? Нічого собі не жадаєш? (Марко Вовчок); То ті марні цвіти, що ніколи сонця задосить не мають, і все з одного боку брудно-зелені, а з другого ясно-жовті (В. Стефаник); Решти води було предосить для самої господарки (Ю. Яновський); Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посовілими очима мутно тільки дивився на свого товариша (Панас Мирний); Думав (батько) над тим, як би йому найскоріше вибратися з цього тісного гористого краю, де нема доста ні землі, ні доброго заробітку (Д. Бедзик); Поля у нього було достатком (І. Франко); Всього добра мала (Фросина) подостатком (Н. Кобринська). — Пор. 1. бага́то.

ДОСХОЧУ́ (до повного задоволення), ВВО́ЛЮ (УВО́ЛЮ), ДОНЕ́СХОЧУ розм., ДОНЕ́ХОЧУ розм., ДОСИ́ТА розм., ВПРИ́ПУСТ (УПРИ́ПУСТ) розм., ПОДОСТА́ТКОМ діал. Коло неї хлопці, як хміль коло тичини, в'ються... хочеться їй з ними погуляти, уволю нареготатися, досхочу подуріти (Панас Мирний); В літню куряву та спеку вволю не нагуляєшся, не набігаєшся (С. Васильченко); — Напоїть сьогодні верблюдів донесхочу (З. Тулуб); І ну щипать лиця. Нащипала (Мася) донехочу і сіла (А. Свидницький); — Ну і що ж, — запитав Стефко, насміявшися досита, — розсудила Войцехова вашу суперечку? (І. Франко); Коні їдять овес уприпуст (Словник Б. Грінченка); Темна чорнявка.. пашіла здоров'ям. Свіже повітря й подостатком харчу служило їй (Лесь Мартович).

Значення в інших словниках

1. подостатком — подоста́тком прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. подостатком — Подоста́тком, присл. Вдосталь, доволі. Нема подостатком ні поля, ні ліса, ні пасовиска (Товариш, 1908, 138); Стручкові можуть лиш тогди зовсім розвинути ся, як мають в земли подостатком вапна.  Українська літературна мова на Буковині
3. подостатком — див. багато  Словник синонімів Вусика
4. подостатком — присл., діал. Удосталь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. подостатком — ПОДОСТА́ТКОМ, присл., діал. 1. Стільки, скільки треба; не бракує; удосталь. Грошей було [у братів] подостатком під руками (І. Франко); Всього добра мала [Фросина] подостатком (Н. Кобринська). 2. До повного задоволення; досхочу.  Словник української мови у 20 томах
6. подостатком — Подоста́тком, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. подостатком — ПОДОСТА́ТКОМ, присл., діал. Удосталь. Грошей було [у братів] подостатком під руками (Фр., VIII, 1952, 294); Темна чорнявка з круглим рум’яним лицем так і пашіла здоров’ям. Свіже повітря й подостатком харчу служило їй (Март., Тв.  Словник української мови в 11 томах
8. подостатком — Подостатком нар. Достаточно, вдоволь. Всього мав подостатком. Гн. II. 59.  Словник української мови Грінченка