покурювати

I. КУРИ́ТИ що і без додатка (цигарку, люльку тощо), ПАЛИ́ТИ, СМАЛИ́ТИ розм.; КАДИ́ТИ чим і без додатка, ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) чим і без додатка, розм. (часто, довго, з азартом); ПОКУ́РЮВАТИ розм., РОЗКУ́РЮВАТИ розм., ПОПА́ХКУВАТИ розм. (проводити час за курінням). — Док.: курну́ти. Хто курить, той чорта дурить, а хто нюхає, той чорта слухає (приказка); Жадан ніколи не курив у його кабінеті (Я. Баш); Хтось біля вікна палив цигарку (Ю. Яновський); Данило підійшов до близнюків, які вже розсілися на бомбі, немов на колоді, і смалили саморобні цигарки (М. Стельмах); Бійці щедро кадили козячими ніжками — видано тижневу норму махорки (Григорій Тютюнник); Хлопці.. димлять цигарками (С. Васильченко); Кайдашенко покурював і все розповідав про свою пригоду з щукою (М. Чабанівський); Коли генерал під'їхав ближче, він побачив шофера в засмальцьованому кожушку, що розкурював козячу ніжку, ліниво пересварюючись із двома бійцями (Григорій Тютюнник); Люлька погасла, та дід Овсій все ще попахкував нею, як старенький двигун на току (В. Земляк).

Значення в інших словниках

1. покурювати — -юю, -юєш, недок., перех. і без додатка. Тягти дим з цигарки, люльки і т. ін., не поспішаючи або час від часу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. покурювати — поку́рювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. покурювати — ПОКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., що і без дод. Тягти дим з цигарки, люльки і т. ін., не поспішаючи або час від часу. Начальник штабу, колишній учитель, спокійно покурюючи, вів тиху розмову із збудженим Павленком (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. покурювати — ПОКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех. і без додатка. Тягти дим з цигарки, люльки і т. ін., не поспішаючи або час від часу. Начальник штабу, колишній учитель, спокійно покурюючи, вів тиху розмову із збудженим Павленком (Збан., Ліс.  Словник української мови в 11 томах