потеребити

ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).

Значення в інших словниках

1. потеребити — потереби́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. потеребити — -блю, -биш; мн. потереблять; док., перех., діал. 1》 Потягти. 2》 Очистити від чогось зайвого, непотрібного все чи багато чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потеребити — ПОТЕРЕБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. потеребля́ть; док., що. 1. Док. до тереби́ти 1. Потеребити квасолю, кукурудзу й т. ін. 2. прост. Потягти, понести якийсь тягар.  Словник української мови у 20 томах
4. потеребити — ПОТЕРЕБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. потеребля́ть; док., перех., діал. 1. Потягти. Зложивши моцні [могутні] крила, Опукою з гори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня, Підняв його і геть потеребив за гору (Греб., І, 1957, 66). 2. Очистити від чогось зайвого, непотрібного все або багато чого-небудь.  Словник української мови в 11 томах
5. потеребити — Потереби́ти, -блю́, -биш гл. Потащить. Підняв його і геть потеребив за гору. Греб. 381.  Словник української мови Грінченка