походити
НАГА́ДУВАТИ кого, що (бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь), СКИДА́ТИСЯ на кого-що, ПОХО́ДИТИ на кого-що, розм., ПРИГА́ДУВАТИ розм.; ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ (ПЕРЕГУКА́ТИСЯ рідше), ПЕРЕКЛИКА́ТИСЯ (з чим: про неживі, звичайно неконкретні реалії — бути схожим на що-небудь, співзвучним чомусь); ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (бути цілком подібним до кого-, чого-небудь). Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець); — Чоловік той зовсім не скидався на Мусія Бабенка, якого я таки добре запам'ятав тоді (Є. Гуцало); Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (О. Кобилянська); Звали його модним ім'ям Ростислав, і це мовби перегукувалось з його високим не по літах зростом (І. Ле); Пісня білоруського села дзвінко перекликається з піснею села українського (М. Рильський); — Дуже часто діти повторюють своїх батьків. Засвоюють їхні звички, їх принципи, їх мораль (В. Логвиненко).
I. ПОХО́ДИТИ від кого-чого (належати за походженням до певної національності, класу, місцевості тощо), ВИХО́ДИТИ, ПОЧИНА́ТИСЯ, ВЕСТИ́ РІД (РОДОВІ́Д). — Док.: ви́йти, поча́тися. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця, яка походить з давнього боярського українського роду (М. Коцюбинський); Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду (Панас Мирний); Діди.. розказовали, звідки почалось козацтво і як увесь мир вибивсь був із-під ляхів і недоляшків на волю (П. Куліш); Хто у серці іскру небесну ховає, рід свій веде з Прометея (Леся Українка).
ПОХО́ДИТИ від кого-чого, звідки (виникати, з'являтися, утворюватись як наслідок певних подій, процесів, явищ і т. ін.), ПОЧИНА́ТИСЯ також чим, ПОСТАВА́ТИ, ІТИ́ (ЙТИ), БРА́ТИ ПОЧА́ТОК від чого, де. — Док.: поча́тися, поста́ти, піти́. (Кассандра:) Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка); — Як тобі совість підкаже, — спокійно відповів Мірошниченко. — Коли вона за роки твого багатства стала гряззю — бери обріза і йди вбивати людей. Велике багатство завжди цим починається або цим закінчується (М. Стельмах); Повинно зостатися щось од огню непорушне: В іншому разі матерія спершу в ніщо б оберталась І вже з нічого речей розмаїтість у нас поставала (переклад М. Зерова); — Усі мої біди, певно, йдуть від нашого прізвища. — Щасні. На прізвище — щасні, а насправді — нещасні (Ю. Збанацький); Скільки невільницьких пісень з тих ущелин брали початок (О. Гончар).
ХОДИ́ТИ (переміщатися, ступаючи ногами; змінювати місце в просторі, перев. в різних напрямках протягом певного часу), ХОДЖА́ТИ діал.; ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИ розм., ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм., ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ розм., ПРОХО́ДИТИСЯ розм., ФЛАНІ́РУВАТИ заст., розм. (спокійно, повільно, туди і назад); ДИ́БАТИ розм., ДИБУЛЯ́ТИ розм. (важко або невміло переставляючи ноги), ЧО́ВГАТИ (мало піднімаючи ноги, утворювати шурхіт). — Док.: походи́ти, пройти́ся, проходи́тися. Тільки один Чіпка не лягає: ходить, нудиться, карається ... З хати надвір; знадвору в хату (Панас Мирний); Олеся походжала по світлиці з паничами й жартувала (І. Нечуй-Левицький); Тим-то я такий веселий І без палиці ходжаю (В. Самійленко); — Спи, спи, — вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті (Григорій Тютюнник).
Словник синонімів української мови