співвітчизник

ЗЕМЛЯ́К (уродженець однієї з ким-небудь місцевості); КРАЯ́НИН, СПІВВІТЧИ́ЗНИК, БРАТ уроч., поет., КОМПАТРІО́Т заст. (щодо країни). Розмова полилася тихо та сумирно, як то водиться між хорошими земляками, а ще особливо полтавчанами (Григорій Тютюнник); Бачила тут одного нашого краянина і чула від нього цікаві для всіх нас вісті (Леся Українка); Білосніжно сяяв (корабель Дорошенка) під пальмами таких островів, де раніш нога його співвітчизників не ступала (О. Гончар); Якби не компатріоти, то прийшлося б загинути (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. співвітчизник — співвітчи́зник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. співвітчизник — див. КРАЯНИН.  Словник синонімів Караванського
3. співвітчизник — -а, ч. Людина, що має спільну в ким-небудь вітчизну.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. співвітчизник — хохл. (соотєчєствєнік) земляк земляк  Словник чужослів Павло Штепа
5. співвітчизник — СПІВВІТЧИ́ЗНИК, а, ч. Людина, що має спільну з ким-небудь вітчизну. Білів його красень корабель у водах найвіддаленіших архіпелагів, білосніжно сяяв під пальмами таких островів, де раніш нога його співвітчизників не ступала (О. Гончар).  Словник української мови у 20 томах
6. співвітчизник — СПІВВІТЧИ́ЗНИК, а, ч. Людина, що має спільну з ким-небудь вітчизну. Білів його красень корабель у водах найвіддаленіших архіпелагів, білосніжно сяяв під пальмами таких островів, де раніш нога його співвітчизників не ступала (Гончар, Тронка, 1963, 198)...  Словник української мови в 11 томах