судитися
СУДИ́ТИСЯ (вести судову справу з кимсь), ТЯГА́ТИСЯ розм., ПОЗИВА́ТИ, ПОЗИВА́ТИСЯ заст., ПРОЦЕСУВА́ТИСЯ діал., ПРАВУВА́ТИСЯ діал. Давай (Онисько і Василь) судитися. Тягались вони, тягались, вимотували з їх грошенята, вимотували (Панас Мирний); Було, як поб'ються між собою козаки, або один другому по сусідству яку кривду зробить, спаш чи хліб витолочить, та самі не помиряться, то обидва, купивши на базарі по буханцю, і йдуть у паланку позиватися (О. Стороженко); Тоді.. за громадські ліси з паном процесувалися (Р. Іваничук); — Я вже п'ять літ із братом у процесі за хату та й більше вже правуватися не хочу (Лесь Мартович).
СУДИ́ТИСЯ безос., кому, чому і з інфін. (внаслідок обставин якихось дій, подій і т. ін. ставати неминучим у чиємусь житті), ПРИЗНАЧА́ТИСЯ рідше, ВИПАДА́ТИ (НА ДО́ЛЮ). Не всім однакова судилась в світі доля (Л. Глібов); Сергію не судилося повернутися до рідних місць (Д. Бедзик); Чого бунтується вона (чайка)? Що сама, що без табуна? А призначалось їй прожити в білокрилій зграї (Ю. Мушкетик); (Кассандра:) Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Леся Українка).
Словник синонімів української мови