узда

ВУЗДЕ́ЧКА (частина збруї коня — ремені з вудилами, що надіваються на голову), ГНУЗДЕ́ЧКА, ВУЗДА́ рідше, ГНУЗДА́ рідко, УЗДА́ рідше, УЗДЕ́ЧКА рідше, КАНТА́Р діал., КАНТА́РКА (КАНТА́РОК) діал. Струнко тримався (козак) на гнідому коневі з оздобленою сріблом вуздечкою (С. Добровольський); Він вів троє коней напувати, а вузди від всіх трьох намотав на руку (Г. Хоткевич); Кінь дзвенить уздою золотою (М. Рильський); Яків торкнув уздечкою і кінь поніс його в село (М. Стельмах); Підводились коні, бряжчали ланцюгами кантарок, почувши світанкову метушню конюхів (В. Кучер).

Значення в інших словниках

1. узда — узда́ іменник жіночого роду вуздечка * Але: дві, три, чотири узди́ рідко  Орфографічний словник української мови
2. узда — [узда] узди, д. і м. уз'д'і  Орфоепічний словник української мови
3. узда — див. уздечка, трензель, удила  Словник чужослів Павло Штепа
4. узда — УЗДА́, и́, ж., рідко. Те саме, що вузде́чка. Не раз безсонному здається Серед тяжких душевних мук, Що підо мною кінь несеться, Й узда висковзується з рук (І.  Словник української мови у 20 томах
5. узда — -и, ж., рідко. Те саме, що вуздечка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. узда — УЗДА́, и́, ж., рідко. Те саме, що вузде́чка. Не раз безсонному здається Серед тяжких душевних мук, Що підо мною кінь несеться, Й узда висковзується з рук (Фр.  Словник української мови в 11 томах
7. узда — Узда, -ди ж. = вузда. Пропав кінь і узду кинь. Ном. № 9823.  Словник української мови Грінченка