узда
УЗДА́, и́, ж., рідко. Те саме, що вузде́чка.
Не раз безсонному здається Серед тяжких душевних мук, Що підо мною кінь несеться, Й узда висковзується з рук (Фр., XIII, 1954, 153);
Як вітрові, нема йому спокою, Своє він серце сам і розрива, В безодню рине буйна голова — І кінь дзвенить уздою золотою (Рильський, II, 1960, 271).
Словник української мови (СУМ-11)