боязнь —
боя́знь іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
боязнь —
Боя́знь. Побоювання, острах. Особливо перед Великодними сьвятами, коли торжественно оповідає ся про страсти Христові, має та сьвята боязнь, що обгортає дитину, свій вплив і на пізнійші літа мужчини (Б., 1895, 7, 2) // пол. bojaźń — страх, острах; рос. боязнь — страх, острах.
Українська літературна мова на Буковині
боязнь —
-і, ж. Почуття страху; побоювання, неспокій, викликані ким-, чим-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
боязнь —
БОЯ́ЗНЬ, і, ж. Почуття страху; побоювання, неспокій, викликані ким-, чим-небудь. Серце його занило-зав'яло: страх не страх, якась боязнь обняла його (Панас Мирний); З боязню й непокоєм у серці слідкувала мати за кожним словом і рухом сина (Н.
Словник української мови у 20 томах
боязнь —
БОЯ́ЗНЬ, і, ж. Почуття страху; побоювання, неспокій, викликані ким-, чим-небудь. Серце його занило-зав’яло: страх не страх, якась боязнь обняла його (Мирний, IV, 1955, 61); З боязню й непокоєм у серці слідкувала мати за кожним словом і рухом сина (Кобр., Вибр., 1954, 13).
Словник української мови в 11 томах