поверхня —
пове́рхня іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
поверхня —
[поверхн'а] -н'і, ор. -неийу, р. мн. -хон'
Орфоепічний словник української мови
поверхня —
-і, ж. 1》 Зверхній, зовнішній бік чого – небудь. || Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. || геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. 2》 мат.
Великий тлумачний словник сучасної мови
поверхня —
ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Г. Хоткевич); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю.
Словник української мови у 20 томах
поверхня —
Множина точок у тривимірному просторі, координати яких задовольняють рівнянню виду F(x,y,z) = 0; площина, сфера, п. конусу, стрічка Мьобіуса.
Універсальний словник-енциклопедія
поверхня —
виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В.
Фразеологічний словник української мови
поверхня —
ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ.
Словник синонімів української мови
поверхня —
ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов.
Словник української мови в 11 томах