Великий тлумачний словник сучасної мови

поверхня

пове́рхня

-і, ж.

1》 Зверхній, зовнішній бік чого – небудь.

|| Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін.

|| геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф.

2》 мат. Межа, що відділяє геометричне тіло від зовнішнього простору або від іншого тіла; слід руху якої-небудь лінії в просторі.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. поверхня — (верхній бік чогось) площина, гладінь, площинка, (дуже рівна) гладінь.  Словник синонімів Полюги
  2. поверхня — пове́рхня іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
  3. поверхня — (землі) лице, (озера) плесо; (похила) площина; (земна) рельєф.  Словник синонімів Караванського
  4. поверхня — [поверхн'а] -н'і, ор. -неийу, р. мн. -хон'  Орфоепічний словник української мови
  5. поверхня — Пове́рхня, -хні, -хнею; -ве́рхні, -ве́рхень  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Г. Хоткевич); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю.  Словник української мови у 20 томах
  7. поверхня — Множина точок у тривимірному просторі, координати яких задовольняють рівнянню виду F(x,y,z) = 0; площина, сфера, п. конусу, стрічка Мьобіуса.  Універсальний словник-енциклопедія
  8. поверхня — виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В.  Фразеологічний словник української мови
  9. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ.  Словник синонімів української мови
  10. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах