поверхня

виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Кучер); Маковей не втримався, щоб не розповісти товаришам про свою конфузну пригоду. Дещо він, звичайно, намагався прикрасити, але робив це так невміло, що правда, нарешті, випливла на поверхню. Товариші підняли його на глум (О. Гончар). 2. чого і без додатка. З’являтися де-небудь. Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Ірина Вільде).

лежа́ти на пове́рхні. Бути легким, доступним для розуміння, пізнання і т. ін.; бути очевидним. Сприймання картин завдяки відсутності глибоких і тонких підтекстів та багатоплановості вичерпується незвичайно швидко, як і все, що лежить на поверхні (О. Довженко); А розгадка всього лежала на поверхні, тільки її ніхто не помічав (З журналу); Нелегко відповідати на ці запитання, хоч істина тут, як кажуть, лежить на поверхні (З журналу).

Значення в інших словниках

1. поверхня — (верхній бік чогось) площина, гладінь, площинка, (дуже рівна) гладінь.  Словник синонімів Полюги
2. поверхня — пове́рхня іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. поверхня — (землі) лице, (озера) плесо; (похила) площина; (земна) рельєф.  Словник синонімів Караванського
4. поверхня — [поверхн'а] -н'і, ор. -неийу, р. мн. -хон'  Орфоепічний словник української мови
5. поверхня — -і, ж. 1》 Зверхній, зовнішній бік чого – небудь. || Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. || геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. 2》 мат.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. поверхня — Пове́рхня, -хні, -хнею; -ве́рхні, -ве́рхень  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Г. Хоткевич); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю.  Словник української мови у 20 томах
8. поверхня — Множина точок у тривимірному просторі, координати яких задовольняють рівнянню виду F(x,y,z) = 0; площина, сфера, п. конусу, стрічка Мьобіуса.  Універсальний словник-енциклопедія
9. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХ заст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НО поет. (землі, води тощо). Січе дощ.  Словник синонімів української мови
10. поверхня — ПОВЕ́РХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах