Значення в інших словниках
-
халупник —
Халу́пник: — бідняк, що має тільки невеличку хату (халупу) [IV] — бідняк, що має тільки хату (халупу) [III] — люди, що мають лише невеличку хатку-халупку без поля! [XIX] Панщину в Австрії зніс був властиво вже цісар Йосиф II патентом...
Словник з творів Івана Франка
-
халупник —
халу́пник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
халупник —
ХАЛУ́ПНИК, а, ч., іст. Феодально залежні селяни і міщани у шляхетській Польщі, феодальній Литві й на загарбаних ними українських землях у 2-й половині 16 – першій половині 19 ст., які мали тільки хати-халупи. У халупників [XVI ст.
Словник української мови у 20 томах
-
халупник —
-а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
халупник —
Халу́пник, -ка; -ники, -ків
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
халупник —
ХАЛУ́ПНИК, а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. У халупників [XVI ст.] були тільки халупи (злиденні хати) (Іст. УРСР, І, 1953, 129); Агій, що тут миру на віче зійшлось! І господар, і пан, і халупник (Фр.
Словник української мови в 11 томах
-
халупник —
Халупник, -ка м. Безземельный, имѣющій лишь избушку. ЕЗ. V. 31. Шух. І. 271.
Словник української мови Грінченка