буркотун

буркоту́н

I -а, ч.

Буркотлива людина.

II -а, ч.

Те саме, що пристипома.

Значення в інших словниках

1. буркотун — буркоту́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. буркотун — БУРКОТУ́Н, а́, ч. Той, хто завжди бурчить. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю. Збанацький); Не перевелися буркотуни і сьогодні: і те їх не влаштовує, й інше (з газ.).  Словник української мови у 20 томах
3. буркотун — I буркун, бурчак, бурчака, воркіт (кіт-воркіт), воркотун II див. балакучий  Словник синонімів Вусика
4. буркотун — БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю.  Словник синонімів української мови
5. буркотун — БУРКОТУ́Н, а́, ч. Буркотлива людина. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна,  Словник української мови в 11 томах