буркотун
БУРКОТУ́Н, а́, ч.
Той, хто завжди бурчить.
Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю. Збанацький);
Не перевелися буркотуни і сьогодні: і те їх не влаштовує, й інше (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)