відколювати

відко́лювати

-юю, -юєш, недок., відколоти, -олю, -олеш, док., перех.

1》 Б'ючи по чомусь або об що-небудь, колючи, відділяти, відбивати щось від чого-небудь.

2》 перен. Змушувати відокремитися, відійти від кого-, чого-небудь; відділяти.

3》 Знімати що-небудь приколене.

4》 перен., розм. Говорити що-небудь несподіване, незвичайне, недоречне тощо.

Значення в інших словниках

1. відколювати — відко́лювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відколювати — ВІДКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДКОЛО́ТИ, олю́, о́леш, док. 1. що. Відділяти, відбивати щось від чого-небудь, колючи, розколюючи чи ударяючи. Однією рукою я відколюю зразки породи і кладу їх у мішечки, прикріплені до пояса (з газ.  Словник української мови у 20 томах
3. відколювати — відколо́ти / відко́лювати но́мер. Робити щось незвичайне, неприємне, несподіване і т. ін. для кого-небудь. Пропустив Володько урок у школі. — А якщо й надалі забагнеться тобі відколоти такий номер, тоді — що? — сварився батько (З усн. мови).  Фразеологічний словник української мови
4. відколювати — ВІДБИВА́ТИ (ударами відокремлювати частину від цілого), ОББИВА́ТИ, НАДБИВА́ТИ, ЗБИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ЛУПА́ТИ. — Док.: відби́ти, обби́ти, надби́ти, зби́ти, відколо́ти. Курбала.. узяв кайло і.. почав відбивати шмат за шматом.. м'яку руду (О.  Словник синонімів української мови
5. відколювати — Відко́лювати, -ко́люю, -ко́люєш; відколо́ти, -колю́, -ко́леш, -ко́лють  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. відколювати — ВІДКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДКОЛО́ТИ, олю́, о́леш, док., перех. 1. Б’ючи по чомусь або об що-небудь, колючи, відділяти, відбивати щось від чого-небудь. Однією рукою я відколюю зразки породи і кладу їх у мішечки, прикріплені до пояса (Веч. Київ, 23.  Словник української мови в 11 томах
7. відколювати — Відколювати, -люю, -єш сов. в. відколоти, -лю, -лиш, гл. Откалывать, отколоть, отщепливать, отщепить.  Словник української мови Грінченка