відкочувати

відко́чувати

-ую, -уєш, недок., відкотити, -очу, -отиш, док., перех.

1》 Котячи, переміщати щось убік або назад від чого-небудь.

|| Переміщати вручну те, що на колесах (віз, вагонетку, тачку тощо).

2》 Відгортати закочені рукава тощо, підводити комір.

Значення в інших словниках

1. відкочувати — відко́чувати дієслово недоконаного виду котячи, просувати в бік від чогось відкочува́ти дієслово доконаного виду закінчити кочувати  Орфографічний словник української мови
2. відкочувати — ВІДКОЧУВА́ТИ див. відкочо́вувати. ВІДКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., кого, що. 1. Котячи, переміщати в сторону, на якусь відстань.  Словник української мови у 20 томах
3. відкочувати — ВІДКО́ЧУВАТИ (відгинати закочені догори краї рукавів, холош і т.ін.), ВІДГОРТА́ТИ, ВІДСУ́КУВАТИ, РОЗКО́ЧУВАТИ рідше. — Док.: відкоти́ти, відгорну́ти, відсука́ти, розкоти́ти. Він відкотив рукава, розгладив їх (Ю. Шовкопляс); Відгорнути комір; Розкочувати холоші.  Словник синонімів української мови
4. відкочувати — Відко́чувати, -ко́чую, -ко́чуєш; відкоти́ти, -кочу́, -ко́тиш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. відкочувати — ВІДКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех. 1. Котячи, переміщати щось убік або назад від чого-небудь. Якось відкотила [Христя] кадуб, що зимував під повіткою, і побачила під ним.. двійко чорних жучків (Грим., Незакінч.  Словник української мови в 11 томах
6. відкочувати — Відкочувати, -чую, -єш сов. в. відкотити, -кочу, -тиш, гл. Откатывать, откатить. Він тоді його відкотив аж до лісу. О. 1862. І. 33. --------------- Відкочувати, -чую, -єш гл. Откочевать. Татаре.... одкочували собі геть у.... степи. К. Хмельн. 13.  Словник української мови Грінченка