дзвенючий

дзвеню́чий

дзвенячий, -а, -е.

Дієприкм. акт. теп. ч. до дзвеніти 1).

Значення в інших словниках

1. дзвенючий — дзвеню́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дзвенючий — ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙ рідше, ТРЕМКИ́Й розм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання).  Словник синонімів української мови
3. дзвенючий — ДЗВЕНЮ́ЧИЙ див. дзвеня́чий.  Словник української мови в 11 томах