збучавілий

збуча́вілий

-а, -е, розм.

Дієприкм. акт. мин. ч. до збучавіти.

Значення в інших словниках

1. збучавілий — збуча́вілий дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. збучавілий — ЗБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до збуча́віти. Темрява сповнювалась шарудінням шинелей, чваканням чобіт в прибережному збучавілому багні (Перв., Атака.., 1946, 143).  Словник української мови в 11 томах